Виявлення мавпячої віспи (віспи мавп, monkeypox)

Захворювання

Мавпяча віспа – рідкісне захворювання, що викликається ДНК-вмісним вірусом з родини Poxviridae та передається людині від тварин та людей. Зазвичай випадки захворювання на віспу мавп періодично виникають в деяких районах Африки, де переважають тропічні вологі ліси. Ці регіони є ендемічними для мавпячої віспи. Випадки захворювання у інших регіонах є нетиповими та в основному виникають у людей, які відвідували ендемічні для віспи мавп країни.

Вперше вірус було виділено та ідентифіковано у мавпи в Данській лабораторії в 1958. Перший випадок захворювання людини на мавпячу віспу було зареєстровано у дитини в Демократичній Республіці Конго у 1970 році.

Вірус схожий з натуральною віспою людини – хворобою, яка була повністю викоренена в 1980 р. Хоча віспа мавп протікає набагато легше, вона може привести до смерті.

Симптоми

Інкубаційний період зазвичай складає 6-13 днів, але може коливатись у межах 5-21 днів.

Зазвичай симптоми визначають дві фази захворювання: період інвазії (0-5 днів) та період висипки.

Період інвазії

Супроводжується високою температурою тіла, сильним головним болем, збільшенням лімфатичних вузлів, болем в спині, у м’язах і сильною астенією (слабкістю).

Період висипки

Наступає через 1-3 дні після виникнення лихоманки.

Спочатку виникає на обличчі (в 95% випадків) і потім поширюється на інші частини тіла (долоні та ступні в 75% випадків). Висипання проходять кілька етапів розвитку – від макулопапул до везикул і пустул, які приблизно через 10 днів покриваються корочками. До повного зникнення кірочок може пройти три тижні.

У деяких пацієнтів перед появою висипки розвивається важка лімфаденопатія (збільшення лімфатичних вузлів), яка є характерною ознакою віспи мавп в порівнянні з іншими схожими захворюваннями.

Шляхи поширення

Вірус переважно передається людині від диких тварин (гризуни і примати). Його вторинне поширення шляхом передачі від людини людині носить обмежений характер.

Первинне зараження зазвичай відбувається внаслідок контакту з кров’ю, біологічними рідинами, а також ураженою шкірою або слизової інфікованих тварин. В Африці документально зареєстровані інфекції у людей в результаті поводження з інфікованими мавпами, гамбійських щурами і білками. Основний резервуар вірусу – гризуни. Одним з можливих факторів ризику є вживання в їжу м’яса інфікованих тварин без належної термічної обробки.

Передача від людини людині відбувається через тісний контакт з інфікованими виділеннями з дихальних шляхів, пошкодженнями шкіри інфікованої людини або з предметами, контамінованих біологічними рідинами або матеріалами з осередків ураження хворої людини.

Лікування

Специфічного лікування або вакцини немає. Але відомо, що попередня вакцинація проти натуральної віспи є високоефективною профілактикою віспи мавп.

Діагностика

Диференціальна клінічна діагностика має виключити інші причини появи висипок, зокрема, вітряну віспу, кір, бактеріальні шкірні інфекції, коросту, сифіліс та алергічні реакції. Лімфаденопатія протягом продромальної стадії – клінічна ознака, що дозволяє відрізнити віспу мавп від вітряної віспи та натуральної віспи.

При підозрі на віспу мавп слід відібрати зразки та відправити в лабораторію для подальших досліджень. Перевага надається методу ПЛР. Оптимальним зразком для проведення виявлення вірусу віспи мавп методом ПЛР є матеріал із висипки – кірки, верхівки везикул та рідина. Можливе дослідження зразків крові, проте цей тип зразку не є рекомендованим, оскільки у крові вірус циркулює дуже нетривалий час.

Рід Оrthopoxviruses, до якого належить вірус мавпячої віспи, є серологічно крос-реактивним, тому виявлення антигену чи антитіл методом ІФА не дає специфічного підтвердження віспи мавп.

Читати детальніше про метод виявлення: